Сексуальність під тиском: стрес і секс під час війни»: відповідає експертка

Відповідаємо на запитання учасників вебінару разом із Маріанною Марковою

Вступ

Як стрес впливає на стосунки та інтимне життя;
Чому під час війни змінюється сексуальна поведінка;
Як зберегти емоційну та фізичну близькість…

…Про це говорили із Маріанною Марковою під час вебінару «Сексуальність під тиском: стрес і секс під час війни», запис якого ви можете переглянути за посиланням.

Нижче разом із експерткою відповідаємо на запитання глядачів вебінару.

Цей вебінар став частиною тренінгового проєкту з професійного розвитку у сфері ментального здоров’я. Проєкт реалізує Координаційний центр з психічного здоровʼя Кабінету Міністрів України у межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я «Ти як?» – ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Маріанна Маркова — докторка медичних наук, професорка, психіатриня, сексопатологиня, психотерапевтка, віцепрезидентка Асоціації психотерапевтів та психоаналітиків України, завідувачка кафедри сексології, психотерапії та медичної психології Харківського національного медичного університету.

1 питання

Чому в деяких людей лібідо підвищується, а в інших навпаки — знижується, після чергової ночі під вибухи?

Сексуальне реагування на стрес є дуже індивідуальним. У когось лібідо знижується, бо організм концентрується на виживанні: пригнічується гормональна система, що відповідає за бажання. У когось підвищується, бо секс стає способом зняти напругу, відчути життя й контроль, отримати близькість. Тобто це не «норма чи патологія» — це різні стратегії адаптації до стресу.

Фізіологія: при небезпеці активується гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова вісь, а викид кортизолу може пригнічувати вироблення статевих гормонів і знижувати лібідо.

Нейробіологія: частина людей реагує через «fight/flight» (пригнічення інтимності), інші — через «tend-and-befriend» (шукають близькість як джерело безпеки).

Психологія: секс може бути як способом уникання болісних переживань, так і ресурсом для відновлення контакту з тілом і партнером.

Підвищення чи зниження сексуального потягу в умовах війни — це варіанти нормальної адаптації, і важливо не оцінювати себе через призму «правильно–неправильно». Головне — чи допомагає це людині підтримувати контакт, відчуття контролю та здорові стосунки.

2 питання

Чи можна розглядати близькість як ресурс відновлення після травми? Якщо так, то які інструменти можна використовувати, щоб допомогти клієнту віднайти цей ресурс?

Так, близькість може бути ресурсом відновлення після травми. Емоційна близькість дає відчуття безпеки: «я не один/одна у своєму досвіді». Фізична й тілесна близькість допомагає зняти напругу, повернути довіру до власного тіла. У свою чергу, сексуальна близькість (якщо є згода і бажання) може відновлювати контакт, ніжність і відчуття життя. Інструментами можуть бути поступове відновлення довіри, маленькі ритуали спільності (розмова, дотик, спільні дії).

Близькість після травми — не обов’язково одразу про секс. Це про поступове відновлення довіри, тілесного контакту і відчуття, що «я не сам/сама». Коли клієнт віднайде у цьому ресурс, це стає потужним чинником відновлення. Щоб допомогти йому у цьому пошуку, треба зрозуміти інструменти, якими можна користуватися.

Інструментами при цьому можуть бути:

Ресурсні практики: вправи на тілесне усвідомлення («заземлення», техніки дихання, фокус на приємних відчуттях).
Робота з тілесними межами: навчити клієнта розрізняти «так» і «ні» у тілесному контакті.
Поступове повернення до інтимності: від безпечного тілесного дотику (рука в руці) до більш інтимних проявів.
Парна робота: вправи на спільне дихання, «дзеркалення» рухів, спільні ритуали (наприклад, вечірній час без гаджетів для розмови).
Наративні методи: допомогти клієнту віднайти позитивні історії близькості у власному житті як ресурс.

Роль терапевта при цьому — це створення безпечного простору, де тема інтимності не стигматизується. Також, допомогти клієнту розпізнавати власні реакції («мені зараз це безпечно» vs «мені зараз занадто»).

Близькість як ресурс формується поступово, крок за кроком, починаючи з безпечних практик. Важливо, щоб клієнт відчував вибір і контроль: «я можу сказати так» і «я можу сказати ні».

Топ-5 інструментів для відновлення близькості
1. Маленькі безпечні дотики
Почати з простого: тримати руку, покласти долоню на плече.
Завдання: навчитися відчувати «так» чи «ні» у контакті, повернути контроль над межами.
2. Спільне дихання
Партнери сідають поруч і синхронізують дихання.
Це знижує тривожність, заспокоює нервову систему, створює відчуття «ми разом».
3. Ритуали щоденної спільності
Маленькі дії щодня: разом пити чай, вечеряти без гаджетів, говорити «що сьогодні було доброго».
Створює відчуття стабільності та безпеки.
4. Тілесна усвідомленість («заземлення»)
Вправи на відчуття власного тіла: помітити тепло рук, відчути вагу тіла на стільці, назвати 3 приємних відчуття.
Це допомагає повернути контакт із власним тілом і зменшує дисоціацію.
5. Наратив близькості
Обговорити з партнером або в терапії: «Які моменти близькості колись давали мені силу?»
Записати чи проговорити «історії тепла» — вони стають ресурсними точками відновлення.

3 питання

Які інтервенції можуть підтримати подружні чи партнерські стосунки, якщо один з партнерів пережив сексуальне насильство під час війни?

Коли один із партнерів пережив сексуальне насильство, стосунки можуть стати як полем болю, так і полем відновлення. Головне — безпечний простір без тиску. Потрібні терпіння, повага до меж, відкритий діалог. Інтимність відновлюється поступово: від довіри і теплих жестів — до тілесного контакту, і лише тоді, коли це не травмує. Дуже важлива психологічна й, за потреби, сексуально-терапевтична підтримка.

Ключові інтервенції:

1. Психоосвіта для обох партнерів

Роз’яснити типові реакції після сексуального насильства: флешбеки, уникання, сором, порушення довіри.
Підкреслити: ці реакції — нормальна відповідь на ненормальні події.

2. Терапія безпеки та кордонів

Вчимо партнера заново відчувати контроль: «моє тіло — мої правила».
Партнеру допомагаємо зрозуміти, що тиск або вимога інтимності можуть викликати ретравматизацію.

3. Парна терапія (trauma-informed couple therapy)

Робота над відновленням довіри, комунікації та ритуалів близькості.
Фокус не на сексі, а на створенні «безпечного ми».

4. Поступова десенсибілізація

Тілесні вправи за принципом сенсейт-фокусу (Masters & Johnson, пізніше адаптовані Kaplan).
Початок: безпечні дотики без сексуального підтексту, поступовий перехід до більш інтимних форм, якщо партнер готовий.

5. Підтримка партнера

Допомогти йому/їй справлятися з власними емоціями (злість, безсилля, провина).
Уникати ролі «рятівника» чи «судді», натомість бути ресурсною присутністю.

6. Мультидисциплінарний підхід

За потреби — залучення психіатра (для лікування ПТСР, депресії, тривожних розладів), групи підтримки для жертв насильства.

Інтервенції мають бути обережними, поступовими та з фокусом на безпеку і контроль. Сексуальність може відновлюватися, але лише тоді, коли є довіра, повага до меж і достатньо часу.

Відновлення близькості після травми — це шлях маленьких кроків, де головне — безпека, довіра й терпіння.

Чекліст підтримки стосунків після сексуального насильства
1. Створіть простір безпеки
Говоріть: «Ти у безпеці зі мною».
Уникайте будь-яких дій, які можуть викликати асоціації з травмою.
Давайте партнеру можливість самостійно вирішувати, коли і як торкатися.
2. Встановлюйте й поважайте межі
Домовтеся про «стоп-сигнал» (слово чи жест), щоб зупиняти контакт у будь-який момент.
Пам’ятайте: «ні» — завжди «ні», навіть якщо колись було «так».
3. Почніть із маленьких кроків
Тримання за руку, обійми, сидіння поруч.
Не поспішайте до сексуальної близькості — довіра формується поступово.
4. Говоріть відкрито й чесно
Діліться своїми почуттями: «Мені важливо знати, що ти відчуваєш».
Уникайте звинувачень чи тиску.
Слухайте більше, ніж говорите.
5. Підтримуйте один одного в емоціях
Допомагайте проживати почуття: гнів, страх, сором.
Не намагайтеся «вилікувати» партнера — просто будьте поруч.
6. Звертайтеся по допомогу
Спільна чи індивідуальна психотерапія.
Сексуальна терапія.
Групи підтримки для тих, хто пережив насильство.

4 питання

Як працювати з чоловіком, який повернувся з фронту, і у нього виникають проблеми з ерекцією, але він відмовляється визнавати це як проблему?

Чоловік, який повернувся з фронту, може мати проблеми з ерекцією через стрес, втому, травми чи побічні ефекти медикаментозної терапії інших захворювань. Почасту це відбувається через дію психологічних факторів (ПТСР, депресія, тривожність, «гіпернастороженість») або фізіологічних факторів (травми, нейрогенне ушкодження, побічна дія ліків, гормональні зміни, запальні захворювання статевої системи).

Часто він відмовляється визнавати це як проблему, бо:

вважає, що «мужність = сексуальна сила»;
боїться сорому або осуду;
сподівається, що «само минеться».

Завдання при цьому — не «довести чоловікові, що він має проблему», а дати йому досвід безпечної розмови, показати, що це поширено й лікується, і що мужність не дорівнює «постійна ерекція».

Як працювати:

Не тиснути й не критикувати.
Говорити про близькість ширше, ніж лише про секс (довіра, дотик, тепло).
Показати, що це поширено й лікується.
Заохотити до консультації з лікарем чи психологом як «підтримку для здоров’я», а не як «проблему з мужністю».

Найбільший ресурс для відновлення чоловіка після війни — тепло, прийняття і безпека поруч. Еректильні труднощі лікуються, але головне — щоб він не залишався з ними наодинці.

Пам’ятка: як підтримати чоловіка з еректильною дисфункцією
1. Не робіть проблему «тестом на любов чи мужність»
Не сприймайте це як відсутність бажання до вас.
Повторюйте: «Ти для мене важливий не лише через секс».
2. Говоріть про близькість ширше
Інтимність = обійми, поцілунки, спільні ритуали.
Не зводьте близькість лише до ерекції чи статевого акту.
3. Уникайте тиску
Не ставте ультиматумів («ти повинен»).
Дозвольте йому відчути, що час і темп належать йому.
4. Заохочуйте до підтримки без сорому
Пропонуйте консультацію лікаря чи психолога як «турботу про здоров’я», а не «лікування проблеми».
Можна сказати: «Це часто буває після війни. Багато хто відновлюється з допомогою спеціалістів».
5. Підтримуйте впевненість
Діліться словами визнання: «Я пишаюсь тобою», «Я відчуваю тебе поруч».
Допоможіть йому бачити свою цінність ширше, ніж «секс = мужність».

5 питання

Чи залежать фази статевого циклу від віку чоловіка/жінки? Старші жінки повідомляють про відсутність оргазму та бажання. Це норма?

Так, фази статевого циклу (збудження → плато → оргазм → розслаблення → рефрактерність) змінюються з віком у чоловіків і жінок.

У жінок: із віком збудження може наставати повільніше, знижується природне зволоження, але здатність до оргазму зберігається навіть після менопаузи.

У чоловіків: збудження настає повільніше, ерекція менш стійка, оргазм коротший, а рефрактерна фаза (час до наступної ерекції) подовжується.

Це природні вікові зміни, а не патологія.

З точки зору фізіології процесу у жінок (за віком):

Молодий вік: швидке настання збудження, рясна вагінальна секреція, оргазм часто залежить від психоемоційного стану.
Середній вік (35–50): іноді довше досягнення плато, частіше потреба у додатковій стимуляції, але оргазмічний потенціал не знижується.
Менопауза: зменшення естрогенів → сухість слизових, атрофічні зміни, зниження лібідо, але оргазм можливий; частіша роль психологічних факторів.

Але! У жінок зрілого віку сексуальність може посилюватися, бо відбувається зміна соціального контексту (менше страху небажаної вагітності → зростає свобода в інтимності; діти дорослішають, з’являється більше простору для себе і для стосунків), трансформується роль психологічних факторів (більше досвіду та знань про власне тіло; вища впевненість у собі, зниження залежності від зовнішніх оцінок; більший акцент на власному задоволенні, а не на «виконанні обов’язку») та фізіологічних чинників (хоча рівень естрогенів знижується, рівень тестостерону у деяких жінок відносно стабільний → підтримує лібідо; важливу роль відіграє стан здоров’я та спосіб життя: жінки, які активно дбають про фізичну форму, мають кращий сексуальний тонус).

У чоловіків цей процес виглядає інакше:

Молодий вік: швидке настання ерекції, коротка рефрактерна фаза (хвилини).

Після 30–40 років: ерекція потребує більшої стимуляції, контроль еякуляції покращується, рефрактерна фаза подовжується (до годин).

Після 50–60 років: ерекція слабша, еякулят менший за об’ємом, рефрактерний період може бути доба й більше.

6 питання

Чула, що жінку необхідно три дні психологічно готувати до близькості. Це ж неможливо, щоб впродовж трьох днів в умовах війни не було стресу. Є вимоги щодо часу для психологічної підготовки до інтимності?

Безперечно, на психологічну підготовку до сексуальної близькості потрібен час, але він індивідуальний і в нормі не може складати декілька днів. У когось достатньо кількох хвилин, щоб переключитися з повсякденних справ. Іншим потрібно більше — від години до цілих «ритуалів» (спільна вечеря, розмова, обійми). У жінок у середньому перехід від «повсякденності» до готовності до сексу займає довше, ніж у чоловіків (це підтверджують і клінічні спостереження, і дослідження Masters & Johnson).

7 питання

Мультиоргазм у жінок залежить від статевої конституції жінки? Або що впливає на мультиоргазмічність жінки?

Так, статева конституція жінки (індивідуальний рівень сексуальної реактивності, рівень гормональної активності, темперамент) може впливати на схильність до мультиоргазмічності, алеце не єдиний фактор. Жінки зі «сильною статевою конституцією» частіше повідомляють про вищу сексуальну потребу і легше досягають повторних оргазмів. Проте навіть при «слабшій» конституції мультиоргазмічність можлива — якщо є психологічна готовність, досвід і комфортні умови.

Мультиоргазмічніст у жінок частіше зустрічається при сильній статевій конституції, але він не є виключно «вродженим даром»: на нього впливають також психологічні, партнерські та ситуаційні фактори.

Мультиоргазмічність залежить від таких факторів:

Фізіології: у жінок немає вираженої рефрактерної фази, тому можливі повторні оргазми; гормональні фактори (естрогени й тестостерон впливають на лібідо та чутливість; під час овуляції сексуальна реактивність вища); нейробіологія (оргазм супроводжується викидом окситоцину, ендорфінів, пролактину; якщо рівень пролактину невисокий, це може полегшувати повторні оргазми).

Психології: вміння розслабитися (жінки, які можуть «відпустити контроль», легше досягають кількох оргазмів), віддатися процесу, відсутність сорому.

Досвіду та навичок: знання власного тіла (знання ерогенних зон і технік), спілкування з партнером.

Контексту: безпека, довіра, достатня тривалість стимуляції.

8 питання

Чи є пряма залежність між ступенем прояву сексуальності та рівнем розвитку емоційно-вольових навичок?

Лінійної залежності між особливостями реалізації сексуальності і розвитком емоційно-вольових навичок немає. Сексуальність, як біопсихосоціальне явище включає не лише потяг, а й здатність контролювати та інтегрувати його в життя, а емоційно-вольова сфера (самоконтроль, емпатія, стресостійкість) визначає, наскільки адекватно людина реалізує сексуальність у стосунках.

Безперечно, між цими параметрами є взаємозв’язок: люди з вищим рівнем саморегуляції, емоційної зрілості й уміння керувати імпульсами зазвичай мають більш гармонійне проявлення сексуальності — без надмірних зривів чи придушення.

Високий рівень розвитку емоційно-вольової сфери обумовлює кращу здатність до підтримки довготривалих стосунків, уміння переносити фрустрацію, здатність до відтермінування задоволення – все це гармонізує прояви сексуальності. Навпаки, низький рівень розвитку емоційно-вольової сфери обумовлює імпульсивність в реалізації сексуального потягу, формування ризикованих сексуальних поведінкових патернів, труднощі в побудові стабільної інтимності.

9 питання

Як пояснити гіперзбудження та гіперсексуальне бажання під час війни, особливо у чоловіків військових, які перебувають безпосередньо на лінії бойових дій?

Гіперзбудження і посилене сексуальне бажання у військових на фронті — це природна реакція організму на екстремальний стрес. Організм постійно «живе на максимумі» — активується адреналін, тестостерон, дофамін. Сексуальність стає способом зняти напругу і відчути, що «я живий». Це не патологія, а один із варіантів адаптації до небезпеки.

Щоб пояснити гіперзбудження, треба розглянути більш детально саму природу цього процесу та факторів, які приводять збудження у дію.

1. Нейробіологічні механізми

HPA-axis і адреналін: постійне перебування у стані загрози → високий рівень кортизолу й катехоламінів. Це веде до гіперзбудження нервової системи.
Тестостерон і дофамін: у чоловіків у бойових умовах може спостерігатися підйом тестостерону як частина «бойового режиму». Це стимулює лібідо.
Сексуальність як discharge-механізм: оргазм знижує фізіологічне збудження, діє як «перевантажувальний клапан» для нервової системи.

2. Психологічні фактори

Пошук доказів життя: коли смерть поруч, сексуальність стає підтвердженням «я живий, моє тіло функціонує».
Реакція на страх: у когось стрес «вимикає» інтимність (гіпосексуальність), у когось навпаки «вмикає» (гіперсексуальність). Обидва варіанти — адаптивні.
Компенсаторна поведінка: секс використовується як спосіб зняти напругу, уникнути тривоги, відновити контроль.

3. Соціальний і культурний вимір

Військові часто мають обмежені джерела задоволення й контролю. Секс/мастурбація стають «доступним ресурсом регуляції».
У чоловічих групах може посилюватися норма гіпермаскулінності: демонстрація сили і сексуальності як підтвердження «геройської» ролі.

Гіперзбудження та підвищене сексуальне бажання у військових під час бойових дій — це не «надмірність», а адаптивна стратегія нервової системи, яка допомагає знімати напругу, підтверджувати контроль і виживати у стані постійної загрози.

10 питання

Як впливає стрес, зокрема війни, на формування лібідо у чоловіків і у жінок?

У чоловіків: стрес може знижувати лібідо через втому й пригнічення тестостерону, але у деяких — навпаки підвищує бажання (як спосіб зняти напругу, «я живий»).

У жінок: стрес частіше гальмує сексуальність (кортизол блокує естрогени й окситоцин), але у частини жінок лібідо може навіть зростати — як потреба у близькості й безпеці.

Також, з точки зору соціального виміру, війна змінює рольові моделі: чоловіки можуть відчувати тиск «бути сильним», жінки — тягар подвійної ролі (мати, партнерка, тил). Сексуальність у цей час стає не лише про задоволення, а й про виживання та підтримку стосунків.

11 питання

На ваш погляд, яким має бути кінематограф в умовах війни задля того, щоб цей вид мистецтва сприяв зменшенню, як рівня загального стресу у суспільстві, так і сексуальної агресії? І друге питання торкається сексуального насильства пов’язаного з конфліктом, так званого СНПК. Як ви вважаєте, що саме може бути віднесено до основних стимулів вчинення військовослужбовцями ворожої армії сексуального насильства щодо українських дітей на тимчасово окупованих територіях нашої держави?

Кінематограф у час війни може знижувати суспільний стрес і сексуальну агресію, і ставати інструментом колективної терапії якщо він:

показує приклади здорової інтимності (близькість як підтримка, а не як насильство)
дозволяє проживати емоції безпечним шляхом — катарсис замість накопичення злості
дає надію і сенс, а не лише показує травму
деконструює токсичні стереотипи маскулінності (що «справжній чоловік = агресія»)
формує позитивні моделі інтимності й близькості
підриває культ насильства і сексуальної агресії.

Друге питання.

Сексуальне насильство над дітьми під час війни з боку окупантів не має нічого спільного з «сексуальністю». Це знаряддя війни, терору і приниження.

Основні стимули для злочинців:

домінування і контроль (зламати волю, принизити жертву і спільноту);
дегуманізація ворога (жертви не сприймаються як люди);
ідеологічне заохочення чи безкарність (відсутність покарання, часто — замовчування);
власна фрустрація і агресія, яку вивільняють через сексуальне насильство.

Чому саме діти?

найвища вразливість → дитина не може захиститися;
прагнення викликати максимальний шок і травму у спільноті;
інструмент терору: послати сигнал «ніхто не захищений».

Сексуальне насильство над українськими дітьми з боку окупантів — це свідоме воєнне злочинство, стимульоване владою, безкарністю, дегуманізацією і прагненням принизити цілу націю. Це не про «сексуальне бажання», а про терор, контроль і руйнування ідентичності.

12 питання

Як адаптовуватись, коли у твого партнера слабша статева конституція?

Адаптація означає не «підлаштуватися будь-якою ціною», а знайти баланс:

Розуміти, що статева конституція – це біологічна даність (визначається гормональним фоном, нервовою системою, темпом статевого дозрівання), і вона зашитись незмінною у кожного з пари.
Відкрита комунікація, вчитися відкрито говорити про потреби: «мені потрібно більше/менше близькості, як ми можемо знайти рішення?».
Використовувати інші форми близькості (ласки, обійми, взаємну мастурбацію, інші еротичні практики), а не тільки статевий акт.
Шукати компроміси в частоті та формах інтимності (наприклад, інтимність не завжди завершується статевим актом, але задовольняє обох).
Дбати про довіру й любов, а не тільки про «кількість сексу».
Використання індивідуальних ресурсів (допустимі практики самозадоволення для партнера з сильнішою конституцією як частина балансу).

У парі з різними статевими конституціями ключове — не рівняти всіх під одну норму, а знайти свою рівновагу. Це вимагає чесності, гнучкості й любові. Баланс у парі досягається не «підстроюванням», а гнучкістю та спільними рішеннями. Гармонійні статеві стосунки та інтимність можлива при різниці у статевій конституції!

5 кроків до сексуальної адаптації партнерів з різною статевою конституцією
1. Говоріть відверто
Обговорюйте бажання і потреби без критики та сорому.
Формулюйте у «я»-повідомленнях: «Мені важливо відчувати…» замість «Ти ніколи не…».
2. Розширюйте поняття інтимності
Інтимність — це не тільки статевий акт.
Обійми, дотики, поцілунки, масаж, еротичні ігри — все це теж сексуальність.
3. Знаходьте компроміс
Домовляйтеся про «золоту середину»: частота, форма інтимності.
Використовуйте різні рівні близькості (від ніжності до сексу).
4. Дбайте про індивідуальні потреби
Допускайте практики самозадоволення для партнера з вищим лібідо.
Не сприймайте це як зраду чи відкидання.
5. Шукайте підтримку разом
Спробуйте вправи на сенсейт-фокус (зосередження на відчуттях без мети «обов’язково дійти до сексу»).
За потреби — зверніться до спеціаліста лікаря-ендокринолога, або сексопатолога, або психолога.

Більше інформації

Переглянути усі записи вебінарів у межах тренінгового проєкту «Професійний розвиток у сфері ментального здоров’я: знання, досвід, практика» можна на YouTube-каналі «Ти як?».

Анонси про нові вебінари відслідковуйте на Facebook-сторінці Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України, що здійснює супровід впровадження «Ти як?».