Що допомагає українцям жити в умовах тривалої невизначеності: результати дослідження

Вступ

Коли невизначеність стає постійним тлом життя, дедалі складніше відповідати на запитання «Ти як?». Повітряні тривоги, атаки, виснаження — і водночас потреба працювати, виховувати дітей, дбати про близьких. Що допомагає нам проходити крізь цей досвід, на що ми спираємось і де беремо сили?

За роки повномасштабної війни українці відкрили в собі нові здібності, опанували нові навички, вміння, професії. Та здатність діяти й виконувати щоденні завдання ще не завжди означає, що вистачає сил на відновлення та власне життя.

Внутрішні опори і їхній зв'язок із зовнішніми подіями та обставинами — одне із ключових питань дослідження «Український досвід пошуку опор і сили в умовах тривалої невизначеності». У центрі уваги — досвід українців під час повномасштабної війни, джерела підтримки та виснаження, способи пристосування до тривалих змін і потенціал софійності як підходу до життя в умовах невизначеності.

Дослідження ґрунтується на аналізі 99 напівструктурованих інтерв’ю з жителями 14 областей України та міста Києва. Учасники розповідали про власний досвід війни, взаємодію з близькими й суспільством, про те, що допомагає їм долати щоденні виклики, та обставини, які забирають сили.

Результати показують: досвід українців значно складніший за поширений образ людей, які здатні впоратися з будь-якими випробуваннями. Поряд із взаємодопомогою, відповідальністю та здатністю знаходити нові рішення люди говорять про втому, тривогу за близьких і потребу у відновленні. 

Усвідомлення та прийняття всіх сторін цього досвіду важливе для створення й розвитку підходів, які допомагають людям жити, діяти й дбати про себе та інших людей в умовах тривалої невизначеності.

Що допомагає українцям долати щоденні виклики

Відповідаючи на запитання про те, що допомагає жити далі, учасники найчастіше згадували надію на майбутнє чи віру в перемогу, родину та спільноту: кожну з цих опор згадали понад три чверті опитаних. Опор зазвичай кілька: у середньому шість-сім різних.

Робота допомагає структурувати день і перемикати увагу. Половина учасників описує роботу як рутину або джерело підтримки. Робота дає відчуття корисності, організовує повсякденність і допомагає зосередитися на конкретних завданнях.

Взаємодопомога залишається важливою частиною суспільного досвіду. Про підтримку одне одного говорять 75% учасників. Водночас у двох третинах цих інтерв’ю згадуються також розчарування, агресія, звуження кола спілкування або зменшення відчуття єдності порівняно з 2022 роком.

Війна змінює життєві пріоритети. Втрату звичного горизонту планування та життя одним днем описують майже дві третини учасників. Близько половини говорять про переоцінку цінностей: особливого значення набувають близькі люди, час разом і прості щоденні радощі.

Що забирає сили

Про виснаження розповідають 82 з 99 учасників. Найчастіше його джерелами стають страх і тривога за близьких (45 людей), обстріли, повітряні тривоги й недосипання (34), а також втома від самої тривалості війни (34).

Родина може водночас бути джерелом підтримки й тривоги. У 41 інтерв’ю люди називають близьких опорою та одночасно говорять про переживання за них. Особливо виразно ця тема звучить у розповідях жінок: страх за близьких вони згадують помітно частіше, ніж чоловіки.

Здатність виконувати щоденні обов’язки ще не свідчить про відновлення. Продовжують працювати й виконувати свої обов’язки попри втому 54 з 99 учасників. Водночас ознаки відновлення — повноцінний сон, спокій, радість і здатність планувати — звучать лише приблизно в третині інтерв’ю (32), а ознаки тривалого погіршення самопочуття або відкладених реакцій на стрес — у 41. Ті, хто продовжує активно діяти, відновлюються не частіше за інших. Водночас у 20 з 54 людей, які тримаються в дії, є ознаки тривалого погіршення самопочуття.

Допомога іншим може бути водночас опорою і джерелом виснаження. Серед 43 людей, які називали допомогу іншим джерелом підтримки, 10 згадували й вигорання від цієї діяльності.

Софійність: що учасники вкладають у це поняття

Окремий блок інтерв’ю стосувався софійності — поняття, яке дослідники розглядали як можливий підхід до життя в умовах невизначеності. Дослідження з’ясовувало, чи знайоме людям це слово і який зміст вони в нього вкладають.

Учасники дослідження пов’язували софійність передусім із мудрістю (66), поєднанням сили й людяності (51), спільністю та національною єдністю (48). Також звучали асоціації з вірою, внутрішнім стрижнем, ідентичністю та гармонією.

Водночас поняття поки що знайоме далеко не всім: із 60 учасників, щодо яких вдалося оцінити обізнаність, 26 раніше не чули слова «софійність», а 10 знали його значення. 38 учасників висловлювали скепсис щодо слова або не могли сформулювати його значення, хоча більшість із них (24 з 38) у тій самій розмові все ж пов’язували його з мудрістю, людяністю чи внутрішнім стрижнем.

Там, де софійність наповнюється змістом, вона конкретна: більшість учасників (69 з 99) наводять приклад — дідуся, який пережив голод, колег, що вийшли на роботу після важкої ночі, школи та ЗВО, які працюють. При цьому люди приписують софійність радше народу, ніж собі.

Ці відповіді допомагають окреслити, з якими смислами українці пов’язують софійність. Вони не доводять, що софійність уже є сформованою практикою чи сама по собі допомагає долати виснаження. Натомість вони дають підстави дослідити, як софійність може підтримувати те, що люди вже роблять: допомогти дбати про близьких, допомагати іншим і берегти себе в тривалій невизначеності.

Людський досвід замість образу суперлюдей

Учасники дослідження по-різному осмислюють власний досвід і досвід країни. 39 із 99 говорять про силу українців як історично передану рису, і стільки ж — про право на слабкість або критикують уявлення про людей як супергероїв. Ці погляди можуть співіснувати в одній розповіді.

Результати наголошують на важливості бачити за здатністю діяти реальні людські потреби. Втома, тривога, потреба у допомозі й періоди погіршення самопочуття є частиною досвіду людей, які водночас працюють, піклуються про близьких і допомагають іншим.

Окремої уваги потребують відмінності між групами. Жінки частіше говорять про страх за близьких і психологічну допомогу. Втому від самої тривалості війни частіше згадують молодші учасники (18–34 роки), ніж старші. Люди з військовим досвідом частіше називають джерелами підтримки сенс боротьби та патріотизм.

Про дослідження

Дослідження «Український досвід пошуку опор і сили в умовах тривалої невизначеності» проведене в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».

Матеріал дослідження — 99 напівструктурованих інтерв’ю з жителями 14 областей України та міста Києва. Серед учасників — 64 жінки та 35 чоловіків, 19 внутрішньо переміщених осіб, 20 людей із власним військовим досвідом, 25 людей, у чиїх родинах є військовослужбовці, та 28 людей, які втратили близьких через війну.

Відповіді незалежно кодували за єдиною системою з 89 кодів у дев’яти тематичних напрямах. Загалом дослідники опрацювали 4581 дослівну цитату.

Вибірка має невипадковий характер, тому наведені числа описують поширеність тем серед учасників дослідження, а результати не можна безпосередньо переносити на все населення України.

Дослідження формує основу для подальшого вивчення того, що допомагає людям у тривалій невизначеності, які обставини посилюють виснаження та як розвивати підходи до повсякденного життя, що поєднують усвідомленість, турботу про себе, людяність.

Детальніше — у документі, який можна переглянути онлайн або завантажити нижче.