Моя близька людина в полоні: як не втратити розум
Між надією та відчаєм
Більш ніж 16 тис. цивільних українців досі перебувають у російському полоні. У процесі обмінів між Україною та рф додому вже повернули понад 3 тис. осіб, переважна більшість з яких — військові.
Близькі люди полонених постійно перебувають між надією та відчаєм. Розповідаємо, як зберегти внутрішню рівновагу й дочекатись рідних з полону.
Полонені та зниклі безвісти: у чому різниця
З початком повномасштабного вторгнення понад 52 тис. людей вважаються зниклими безвісти. Переважна більшість із них — військовослужбовці й люди, які перебувають в окупації.
Близькі родичі й члени сімʼї мають право на отримання достовірних відомостей про місце перебування людини, зниклої безвісти за особливих обставин (тобто за умов воєнного стану), а також дізнатись обставини її загибелі (смерті) чи місце поховання, якщо воно відоме.
Якщо ваш близький військовий / військова не виходить на зв’язок понад три дні (якщо інший термін не був проговорений заздалегідь), ви можете зателефонувати до командира, військової частини, на гарячу лінію чи до РТЦК, що здійснювало мобілізацію.
Не розповсюджуйте інформацію про зниклу людину в соціальних мережах без погодження Координаційного штабу та військових.
Невизначена втрата: з чим стикаються родичі полонених
Важливо розуміти, що росія порушує норми гуманітарного права та не повідомляє про факт полону. Лише половина полонених верифікована через співпрацю з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Інформацію про інших полонених часто отримують від звільнених раніше. Тому зазвичай цю людину спершу оголошують безвісти зниклою, тобто її близькі не мають підтверджених даних про її життя чи загибель.
Перебування близьких у полоні — важке випробування. За подібних обставин рідні полонених роками живуть у невідомості та невизначеності. Це дуже складний етап, адже людина переживає вкрай суперечливі емоції. Наприклад, надію на звільнення та швидке повернення разом із безсиллям через брак інформації, відсутність контакту та страх перед невідомістю.
Зазвичай, коли людина втрачає щось важливе, її психіка з часом пристосовується, допомагаючи прожити біль втрати та пройти всі етапи прощання. У подібних випадках цього не відбувається, оскільки факт полону не має однозначного трактування: з одного боку зберігається надія (добре, що близька людина жива), але водночас присутні фрустрація і тривале горювання (бо вона досі в неволі).
Близькі, що чекають на зниклу людину, переживають цілу низку складних процесів: втрату інтересу до повсякденного життя, самоізоляцію, гіперактивність у прагненні отримати відомості. Крім того, їх переслідують нав’язливі думки та спогади, виникають суїцидальні думки.
У таких обставинах втрата може викликати у людини самообвинувачення, обмеження себе в емоціях і почуття провини (не можна радіти життю, коли ситуація з близькою людиною залишається невідомою). А також нести безліч нових виснажливих викликів, зокрема неясність, як виконувати нові сімейні ролі та ухвалювати рішення в умовах постійної невизначеності.
Як зберігати самовладання, коли члени родини або друзі в полоні
У такому випадку головним завданням і запорукою стабільності є збереження контакту з реальністю: слід усвідомити, що ситуація не може змінитись за день чи тиждень. Разом з тим важливо не впасти в глибокий відчай, а намагатися сфокусуватись на теперішньому. Запитайте себе: «Одного дня близька мені людина повернеться додому. Чи можу я зробити щось, щоб це пришвидшити?» Якщо відповідь негативна, подумайте, що ви можете зробити, щоб ця зустріч була приємнішою для звільненого / звільненої з полону.
Практикуйте усвідомлення своєї ролі, нагадуйте, що ви зараз робите, хто із членів родини поруч, чи треба подбати про них, які рішення варто й можна ухвалити зараз. Це додає контролю над дійсністю.
Водночас не варто відмовлятися від того, що раніше приносило вам радість. Коли виникає бажання звинуватити себе, подумайте, чи є зв’язок між вашими діями й полоном близької людини. Наприклад: «Чи допоможе моє рішення не йти в кіно якось полегшити ситуацію в неволі?».
Людям з невизначеною втратою слід практикувати дихотомічне мислення. Наприклад: «Він в полоні, але я все ще відчуваю його присутність» чи «Я мушу сподіватись, але жити тут і зараз». Такий спосіб мислення допомагає розібратися одночасно з кількома суперечливими почуттями, що виникають під час переживання втрати.
Деякі люди схильні до самозвинувачення. Варто усвідомити: не можна контролювати все на світі. Це сталося внаслідок обставин, які не залежали від ваших дій. На жаль, часом погані речі трапляються з хорошими людьми без будь-якої на те причини.
Також дуже важливо знайти спільноту однодумців та за потреби звернутись до психолога / психотерапевта. Спільнота дасть можливість почуватись в безпеці, зрозуміти та визнати проблеми, і, можливо, ви зможете поспілкуватися з родинами, які вже пройшли цей шлях, а їхні рідні повернулись додому. Натомість психотерапія допоможе виробити нові стратегії реагування та поведінки на поточні виклики.
Близька людина повернулася з полону: про що варто пам’ятати
Людина, яка пережила полон та/або тортури, має специфічний досвід, який впливатиме на поведінку і спосіб життя. Особливо страждає здатність довіряти, оскільки вона пережила ситуації, де люди навмисно спричиняли іншим людям біль і страждання.
Серед специфічних наслідків може виникати парадокс контролю. Звільнені з полону на тривалий час максимально втрачають контроль над своїм життям і здатність на щось впливати. Тому тема контролю буде для них дуже чутливою. Унаслідок пережитого бажання контролювати часто набуває викривленої форми: з одного боку, людина гостро реагуватиме на будь-які спроби контролювати її, але водночас сама прагне повного контролю над усім, що її оточує.
Може відчуватися гіпертрофоване почуття сорому та провини. Попри радість звільнення з’являється усвідомлення, що побратими та посестри усе ще залишаються в полоні й перебувають у важких умовах. Це посилює відчуття провини.
Дуже типовим є стан відчуження — щоб вижити в полоні, людина змушена відсторонитися від свого тіла та емоцій, заблокувати здатність прив’язуватися. Тому близьким треба розуміти, що дистанція або відсутність емоційної та фізичної близькості зі звільненими з полону є нормою.
Щоб подолати наслідки травми, звільненим з полону військовим або цивільним бажано звернутися по психологічну допомогу до фахівців. Профільно на невидимих пораненнях спеціалізується державний центр психічного здоров’я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна». Сконтактувати із центром можна за адресою [email protected] або ж за телефоном +380734506000.